Дж. В. Хауелз: Укладаючи ідеологічні засади

Автор: Дж. Вільям Хауелз

Переклад М. Хрущ, редакція - О. Юрченко (Політична освіта Київської "Свободи")

Функція нашої системи освіти полягає у обмеженні розуму, зв’язуванні студентів інтелектуальною гальмівною сорочкою для того, щоб унеможливити формування світогляду за межами заданих параметрів.

Так зване право значною мірою є частиною цієї системи, взяти, наприклад, рівною мірою одобреного та спаплюженого Рон Пола  (Ron Paul) з США. Пол – це ліберал зі Школи Хайека та фон Мізеса, він стверджує, що поняття групової індивідуальності є абсурдним, існують лише атомізовані індивідууми з їх економічними проблемами.

Багато з того, що система називає «правом», за іронією долі є сирою апологетикою ліберальної етики. Реакціоністи, такі як пролетарії люмпени з «Англійської Ліги Захисту» (“English Defence League”) виступають проти ісламу, що абсолютно вірно сприймається як екзистенціальна загроза розбещеній та приниженій антикультурі Британського занепаду. Вони борються за «особисті права» жінок-вакханок, які бажають прилюдно мочитися, блудити та тимчасово зимувати у купах обгорток від їжі з фаст-фуду. Більш підходящою назвою для цієї групи було б «Ліга Захисту Ентропії».

Можна сказати, що вищезазначені елементи представляють систему, що створює власну опозицію та контролює її, утримуючи в межах парадигми, що обмежує мислення. Навіть ті ідеї, що виходять за рамки пристойного, тенденції, що займають третю позицію і мусять – принаймні в теорії – відкидати лібералізм та марксистський соціалізм, служать як частина системи в ролі сатанинських елементів політичного дискурсу. «Фашисти» та «нацисти»  набувають культурної валюти політичної лайки, ставлячи захисників названих теорій у незмінну оборонну позицію.

З традиціоналістської, революційно-консервативної точки зору, ці так звані демони політичного дискурсу не є справжньою альтернативою пост-Просвітницьким світоглядам,  фашизм є теорією людини економічної (homo economicus) настільки, наскільки і капіталізм вільної конкуренції.

Юліус Евола (Julius Evola) бачив націонал-соціалізм як засади тваринного господарства, прикладені до управління державою, його засади були найгрубішою формою біологічного редукціонізму, який бере початок із матеріалістичної просвітницької думки. У цьому сенсі Евола вважав націонал-соціалізм продуктом лібералізму, захистом сучасного світу!

Звичайно, Евола усвідомлював реальність расових відмінностей, але також він знав, що людина це більше, ніж економічні та біологічні фактори, надзвичайно важливим аспектом є дух.

Можливо більш огидними, ніж науковість націонал-соціалізму, було антиметафізичне відношення, якого Евола зазнавав, читаючи лекції для СС. Для СС Евола був занадто «з іншого світу», занадто «не опущеним на землю», щоб використовувати поточні англійські вирази. Усе своє свідоме життя я ненавидів ментальність,  що лежить в основі виразу «спуститися на землю». Він показує, що особа, яка вимовляє цей вислів, має настільки базовий рівень свідомості, що метафізичні ідеї просто не реєструються, і, отже, не існують в її уявленні.

Як рух пролетаріату, націонал-соціалізм знищив кастову ієрархію і передбачав ролі без будь-якої прив’язки до автентичної стартової лінії. Не дивно, що вони створили суміш з напівзрозумілих традиціоналістських ідей, перемішаних з раціоналізмом та сайєнтизмом. Як результат, утворився значною мірою уявний культ, у якому німецький арійський робітник був на шляху до обожнення через біологічну, а не духовну боротьбу.

Існує незаперечна необхідність прийняти позицію справжніх революційних консерваторів, що визнає помилковість захисту спадку просвітництва та необхідність заперечення як фашизму, так і націонал-соціалізму німецького зразка у будь-яких їх проявах.

Поряд із проблематичними модерновими аспектами цих ідеологій ми бачимо масу літератури, яка щонайменше недбала з точки зору логічної зв’язності, навіть за мірками нашого інтелектуально приниженого 21 сторіччя.

Ймовірно, одним з найбільш поширених логічних промахів, зробленим етнонаціоналістами, є звернення до неоднозначної абстракції «природи», до якого апелюють, щоб виправдати свої пропозиції.  Що саме мається на увазі під «природою»? Маються на увазі закони природи, і якщо так, то які саме з них підтримуються у нашому випадку?

Як часто Вам доводилося чути аргументи типу «це воля природи» або «природа стверджує це/його/себе»?   Це груба матеріалізація, що приписує конкретні характеристики та телеологію тому, що, з точки зору матеріалістичної гегемонії, є по суті випадковими подіями без будь-якої цілі чи мети.

Праці Девіда Лейна (David Lane) рясніють натуралістичними помилками, які випливають з двозначності визначення абстракції «природа». Його недолуга критика «християнства» полягає у тому, що воно є «протиприродним».

Лейн неявно припускається прагматичної помилки , оскільки його система – принаймні у його свідомості – може працювати для подальших європейських етнічних інтересів, вона повинна бути вдалою, а отже правильною. З цього нічого не випливає, також цей факт не спростовує основних принципів метафізичної системи, яку критикує Лейн.

Ми не можемо виводити етику з «природи», оскільки змішані шлюби, інцест, зґвалтування та педофілія трапляються у природі, а отже їх можна розглядати як однаково природні.

Чи притягуємо ми пантеїзм  до нашої дискусії? Я б сказав, що це марно для прагматичних цілей загальної ідеології, оскільки робітничий тип, до якого ми звертаємося у нашому повідомленні, швидше за все, не дотримується такої системи і може навіть глузувати з неї. Говорячи так, багато хто у відторгненні постмодернізму відчуває сильний потяг до архаїчних коренів, але, на жаль, такий потяг до древнього спрямовується у нездорових напрямках, таких як культ Нового Періоду або Салафістський іслам. Як цілісна теорія, що розглядає людину як істоту, що має духовні та естетичні потреби нарівні із економічними та біополітичними, консервативна революція робить можливим воскресіння архаїчного через багатогранний культурний напад на світ модернізму та постмодернізму. Може бути створене ціле паралельне суспільство з його власними образами, модою, музикою, філософією і ця нова творча аристократія може репрезентувати своє бачення майбутнього.

Я б сказав, що найкращими аргументами є ті, що примушують опонента прийняти справжні наслідки його ідеології ця форма ad hominem дійсна на відміну від образливої ad hominem. Остання є найбільш негожою помилкою, яку можна допустити, але водночас традиційно вона найчастіше використовується опонентами. Примусьте лефтиста чи ліберала визнати його ідеологію ідеологією заперечення – вони скоріше проти усього, ніж за щось. Задаючи запитання, примусьте його зрозуміти, що у результаті його світогляд зводиться до того, проти чого (як він стверджує) він виступає, а тому він є аморальним, прагматичним лицеміром.

Моральність є ключовою для будь-якої успішної тенденції, феміністки, лефтисти та ЛГБТ (лесбіянки, геї, бісексуали та трансвестити) зайшли так далеко через те, що вони подають свої наміри як етично благородні та як такі, що представляють консенсус людства. У цьому питанні ми дуже слабкі. Перегляд права відхилився від пошуків істини в історії і багато в чому став захистом виправдання. Ми зробили себе нечестивцями у очах громадськості і, не досягнувши культурної гегемонії, ми завжди будемо ізгоями, знедоленими, недоторканими базіками на периферії суспільства. Іще гіршим є ефект дистанціювання, який апологетика національного соціалізму справляє на слов’янські народи. Антислов’янські тенденції Третього Рейху безперечно читаються у брошурах СС («Напівлюдина» та «Більшовизм: єврейське напівлюдство»), створених для огидно грубої  пропаганди, що описує східних слов’ян  як «слов’янських байстрюків татар».

Висновки

Неонацизм роквельського (Rockwellian) типу («дозвольте це все повісити») є незграбною політичною катастрофою, він має симбіотичні взаємозв’язки з мас-медіа та лівим крилом «індустрії ненависті», яка завжди шукає сенсації та дає сенс існування антифашистським організаціям, які визначають себе в термінах того, проти чого вони виступають. Це також притягує патологічне, пекельне і у деяких випадках кримінальні елементи, танталізовані карикатурами «нацистів». М’якші, популістські версії зазнали краху через те, що вони є ідеологічно неспроможними та естетично непривабливими, але, перш за все, вони надто сильно сфокусовані на реальній політиці, а не на культурному протистоянні.

Для досягнення успіху нам необхідно мати паралельну ідеологічну структуру, ми утримаємо нашу власну консервативно революційну філософію, але пропаганда усього цього повинна бути тонко направлена у повідомленнях через різні засоби масової інформації і завжди сформульована на мові безкорисливості та високої моралі. Повідомлення має звучати так: «ми хочемо зберегти цілісність усіх людей, а це може бути досягнуто лише шляхом відокремлення та самовизначення».

Нарешті, найважливішим аспектом нашої традиціоналістської боротьби має стати жорстка ретельна відмова від катастрофічного Просвітницва та руйнування тенденцій, які підтримують модерністські уявлення.

О, українські патріоти! Носіть вишиванки, а не неонацистські костюми!

Радикальне минуле – це наш проект майбутнього.

Кому цікавий контакт нашого друга - ось:  jcwhowells@hushmail.com